Комунікативна культура - важливий показник і основа компетентності директора школи й учителя - набуває особливого значення в умовах посилення гуманізації освіти. Журнал "Директор школи. Україна" пропонує розмову про культуру педагогічного спілкування
Неважко уявити, що почуває людина, коли зранку, зустрівши сусіда, не почує звичного «Добрий ранок» у відповідь на власне привітання. Мовчання закономірно посіє сумнів: щось трапилось? Звідки ота неприязнь? І на душі стане незатишно, повіє прохолодою й сонячної днини. І навіть мимохіть кинуте опісля випадковим знайомим «Драстє» або «Добридень» не зігріє вже вашого серця.
У міському транспорті вам додається «ей, дєвушка, подвинься», «чувак, не толкайся» або «женщіна, не пріться» й інші, ще приємніші словеса - і гарний настрій немов рукою зняло.
Хоч кожному відомо, що з глибини віків наші пращури з особливою увагою й шанобливістю ставились до мовних етикетних виразів, зокрема вітань, вірили в магічну силу, що таїться в кожному слові, жили переконаннями, що добре слово потрібне людині, «як хліб і сіль, як жива вода» (О. Довженко). Очевидно, неспроста кажуть: «Заговори, щоб я тебе побачив». До речі, з-поміж вітань, притаманних зулусам, є навіть подібне вітання - «я вас (тебе) бачу».
В Україні, зокрема в селах, з давніх-давен вітання було ознакою вихованості і шляхетності. Навіть незнайому людину в селі зустрічали (від старого до малого!) щирим і світлим «Добрий день!». Мабуть, через те так гірко, буваючи в українських селах в останні роки, бачити, як поволі відмирає ця добра традиція нашого народу, і тільки старші люди зігріють вітальним словом незнайомого подорожнього...
Вітання, повітання - це «слова або жести, звернені до кого-небудь під час зустрічі на знак прихильного ставлення, доброзичливості» (Словник української мови).
Привітання належить до найчастіше вживаних етикетних виразів, з його допомогою встановлюється контакт між людьми, визначаються їхні взаємини на роботі чи вдома, водночас підтримуються стосунки чи контакти. Кожен із нас у повсякденному житті послуговується різними формами привітання, проте щоразу використовуємо лише одну з «вітального реєстру».
Вибір вітального виразу залежить від різних чинників, передусім від часу їх уживання. Вранці ми обов'язково скористаємось однією з таких форм: «Добрий ранок!» або «Доброго ранку». Ці привітання можуть поєднуватись і з дієсловами «бажаю», «зичу»:
Я бажаю вам доброго ранку!
Я зичу вам доброго ранку!
Такі вирази є повними варіантами усічених формул. Можливий також варіант «З добрим ранком вас!».
Вважається, що вираз «Доброго ранку!» звучить м'якіше, тепліше порівняно з «Добрий ранок!», хоча обидві формули є нормативними для сучасної української мови.
Вітальне «Доброго ранку!» первинно пов'язане з побажальною формою. Кажучи «Доброго ранку», ми не просто вітаємо ближнього. Ми бажаємо йому доброго, гарного ранку, добра на весь день. Тим прикріше чути на власне «Доброго ранку!»: «Не такий він уже й добрий!».
Удень до наших послуг - «Добрий день!», «Доброго дня!», «Добридень», «На добридень!» (напр. «Добрий день, дядьку й тітко! - поступаються стежиною» (Гр. Тютюнник). Увечері знадобляться «Добрий вечір! /Вечір добрий! /Добривечір!». Напр..: «Вечір добрий, Даниле Максимовичу! - тихенько від лугових верб проспіває дівочий голосок» (М. Стельмах). «Вечірнє» вітання може бути розширене завдяки вказівці на адресата, напр..:
У темпорально зумовлених (тобто тих, що вказують на часові проміжки доби) привітаннях на думку мовознавців, є суттєва перевага: усічені вирази не мають лексем «ти» або «ви», тому їх зручно використовувати тоді, коли сумніваємось, як слід звертатися до людини в конкретній ситуації (пор. із «Здрастуй!» і «Здрастуйте»!).
Вираз «Добрий день», як свідчать факти усного й писемного мовлення. Найпоширеніший серед темпоральних привітань української мови.
У формулах «Доброго Вам ранку!», «Добрий день Вам!» можливі пропозиційні зміни (пор.: «Доброго ранку Вам!» і «День Вам добрий!», «День добрий Вам!» і т. ін.). Якщо слово «добрий» стоїть у постпозиції (інверсія), як в останньому прикладі, то цим досягається підкреслення в побажанні доброго дня, весь вислів набуває експресивного забарвлення.
Добридень, Добривечір походять, як відомо, з добрий день, добрий вечір, однак «через часте вживання злилися в одне слово й загубили своє й, - літературна мова вживає тільки стягнені форми» (мит. Іларіон, Етимологічно-семантичний словник української мови). За твердженням І. Огієнка, на Київщині існує «цікаве розрізнення: зранку кажуть: добридень (російське «доброго утра»), а далі тільки: день добрий (російське «здравствуйте» (там само).
Вживання темпоральних привітань суворо регламентоване: заміна одного виразу іншим неможлива.
О будь-якій порі дня доречними будуть привітання, нейтральні щодо часових характеристик, як-от: Здрастуй/-те!, Здоровенькі! / Здоровенькі були! тощо. Однак, уживаючи їх, потрібно враховувати стиль спілкування і комунікативні умови.
До близьких знайомих, вітаючись звертаються на ім'я чи ім'я й по батькові, приязно посміхаючись: «Доброго здоров'я, Петре!» Якщо адресат - родич або знайома людина. Старша за віком, перед іменуванням уживають ще слово, яке вказує на родинні взаємини або «вікову дистанцію», як-от: «Здорові, дядьку Іване?», «Доброго здоров'я, тітонько Ганно!».
Привітання «Здрастуй!» / «Здрастуйте!» (фонетично видозмінені в сучасному мовленні - Здастє! або Драстє!, ненормативні), очевидно, - запозичення з російської мови.
Побажання здоров'я присутнє і в привітаннях «Здоров (здорова, здорові) був (була, були, будь, будьте і т ін.) з неділею (з понеділком, у хату і т. ін.); Здоровенькі були (будьте); Доброго здоров'я (здоров'ячка)».
У розмовному стилі іноді послуговуються вітанням «Здорово!», наприклад: «- Здорово, чумаки! - Здорово, діду!». Однак у сучасному мовленні таке вітання, а також «Здоров!» (без подальшого звертання) здебільшого поширене серед чоловіків. Якщо людині не хочеться виглядати малоосвіченою, їй потрібно уникати цього привітання. І, звичайно, його не можна рекомендувати дівчатам, жінкам, тому що таке грубе привітання аж ніяк не личить паннам і паням.
Вираз «Доброго здоров'я!» став традиційним привітанням, хоча може звучати і як відповідь на привітання. Цей вираз може поєднуватися й з іншими дієсловами, надаючи їм того чи іншого відтінку значення, водночас перетворюючись на етикетний вираз побажання: «Бажаю Вам доброго здоров'я!», «Зичу...», «Дай, Боже...».
Є в українців дуже ввічливе й сповнене гідності привітання, що вказує на неофіційність обставин та невимушеність взаємин між мовцями, - «Моє шанування!» / «Моє шануваннячко!» / «Моє вшанування!», відоме сьогодні хіба що з художньої літератури (в усному мовленні чуємо його все рідше, найчастіше - як інтимно-жартівливе).
Функцію привітань може виконувати і дієслово «вітати» (у першій особі однини теперішнього часу).
Вітати - означає «звертатися до кого-небудь під час зустрічі з привітом, виявляючи доброзичливість» і своє пошанування. Це слово є результатом відозміни давнішньої форми «витати» під впливом спорідненої основи - «віт».
Слова «привіт» і «вітання» етимологічно пов'язані зі словами «віть», «вітка» - «гілка»: вітати - «прибути з символічною гілкою». Давно втратилося в словах «вітатися», «привітання», «привіт» значення вихідного складника «гілка», але семантика «прийти з добром», «зустріти з добром» залишилася. І тому, коли ми сьогодні вимовляємо коротке слово «Привіт!», ми вкладаємо в це вітання «прихильне, доброзичливе ставлення». Звичайно, так вітаються молоді люди або добре знайомі товариші, колеги, ровесники.
У мові інтелігенції старшого віку можна почути: «Моє вітання!», яке звучить піднесено, урочисто. В офіційній ситуації, зокрема у звертаннях до великої аудиторії, використовують вирази «Дозвольте привітати Вас!», «Радий вітати Вас!», «Вітаю Вас!».
Своєрідною формою привітання є дієслово наказового способу з відтінком побажання щастя, хоча вона вже виходить з активного вжитку мовців: «Щасти тобі, доню!».
Співробітники, колеги, які неодноразово зустрічаються впродовж дня, можуть скористатись вітанням-запитанням, що супроводжується посмішкою: «Ми вже бачились сьогодні?», «Ми вже вітались?», «Ми вже зустрічались?». Зустрічаючись уперше на початку дня, давні друзі замість привітання можуть висловити радість від зустрічі: «Радий Вас бачити!» або «Як справи?», «Як здоров'я?».
Вітання може містити елементи запросин і передаватись виразом «Просимо!» або «Ласкаво просимо!».
Кожному з нас доводилось чути вітання «Салют!», часто вживане у французькій мові. В Україні воно дуже популярне серед молоді, є елементом молодіжного жаргону. Це звертання передає взаємини повної невимушеності, рівності, фамільярності, а тому можливе лише між близькими людьми. Однак перш ніж вжити його, варто добре подумати, чи доречний і виправданий ваш вибір.
І насамкінець нагадаймо, з ким і коли потрібно вітатися за українським звичаєм. Насамперед, зрозуміло, з тими, кого добре знаємо. Зранку, прокинувшись, вітаємось із рідними, відтак - із сусідами, в школі - з колегами. Бажано вітатись також із продавцями в магазині, де ви частенько купуєте хліб, молоко... Не забуваймо привітатись на пошті, на прийомі в лікаря, в книгозбірні, в їдальні за одним столом, в купе вагона, дарма, що ви не знайомі з цими людьми.
