|
|
Чому дитина не хоче йти до школи?
Батьки шукають школу для малят заздалегідь. У 4‑5 років майже всі вже пристроюють своє чадо до підготовчої групи. Але трапляється, що після інтенсивної підготовки інтерес малят до школи майже вгасає
Не лай мене, мама!
У звичайному дитячому садку проводять комплексне дослідження готовності до школи. Перед психологом сидить шестирічний Рома. Через кілька місяців, 1 вересня, він має піти до школи, а з'ясовується, що треба перевірити, чи готовий він до навчання. Рома помітно напружений і схвильований. Що викликає таке хвилювання, адже він дуже розумний хлопчик і прекрасно знає психолога?
‑ Я тобі зараз прочитаю 10 слів, а ти повтори ті, котрі запам'ятаєш, ‑ просить психолог.
Рома починає повторювати, але голос його невпевнений і тихий. Те ж саме повторюється й на всіх інших тестах: іноді Рома не може почати говорити, на його очі навертаються сльози, і тільки після підбадьорення він виконує завдання... практично без помилок! У хлопчика добре розвинута рука, уже зараз вона цілком готова до письма. У нього чудове образне мислення: дітей з таким же результатом за тестом на творчу уяву взагалі можна перерахувати по пальцях. Але у хлопчика занадто висока особистісна тривожність. Поводитися більш упевнено йому заважає страх. Звідкіля він узявся?
Психолог запитує:
‑ Рома, а ти до школи йти хочеш?
‑ Ні! ‑ з якимсь безнадійним протестом вигукує хлопчик.
‑ А чому? ‑ запитує психолог.
‑ Тому що там уроки будуть складні та завдання великі потрібно буде виконувати. Ще боюсь, що двійку поставлять, ‑ із сумом говорить Рома.
Але ж у хлопчика досить високий рівень розвитку, щоб упоратися з завданнями для першого класу! Йому це цілком під силу, так чому ж він упевнений у зворотньому? У психолога з'являється гіпотеза...
‑ Рома, а вдома тебе часто лають?
‑ Часто... Мене батько навіть ременем б'є, ‑ очі хлопчика повні сліз.
‑ За що ж?
‑ Якщо я погано напишу або до мами пристаю, ‑ Рома ледь стримується.
‑ А чи часто тебе хвалять?
‑ Іноді. Коли прочитаю добре та не бешкетую, ‑ більше спокійно відповідає він.
Чесно говорячи, те, що Рома бешкетує, уявити дуже важко.
У групі він поводиться чемно та й у вихователя немає ніяких приводів для невдоволення. У три роки це була рухлива дитина, у міру хуліганиста, але весела й жива. Зараз же хлопчик схожий на маленького загнаного в кут звірка, настільки він завжди насторожений і напружений.
Звичайно, психолог поговорив із ним, розповів, що в першому класі двійок, і взагалі оцінок, не ставлять. Вирішили навіть кілька завдань із програми першого класу, і найбільш важке із них виявилось Ромі під силу, на що психолог звернула його увагу. Поговорили про те, що всі завдання він виконав на «4» або «5» і що в нього дуже розумна голова, ось тільки б йому бути дещо смілішим!
Чому він не хоче?
Сьогодні до першокласників пред'являють набагато більш високі вимоги, ніж 20 років тому. Дитина, яка ледь досягла семи років, повинна мати розвинуту пам'ять, логічне мислення й увагу. Їй потрібно володіти добре розвинутою дрібною моторикою, що визначає, наскільки швидко й добре вона навчиться писати. Передбачається, що дитина вже вміє читати, рахувати, розповідати за картинкою, у неї солідний багаж загальних знань.
Батьки, почувши про такі драконівські вимоги, прагнуть віддати своє чадо на курси підготовки до школи в тому дитячому садку, що відвідує дитина, або в тій школі, куди вона піде вчитись. Звичайно, це непогано. Особливо, якщо врахувати той факт, що самі батьки найчастіше не можуть комплексно підготувати дитину. У них немає спеціальних знань і часто ‑ часу.
У групах підготовки до школи дітям звичайно задають домашні завдання. Виконання їх уважається як би не обов'язковим (і не має бути таким!). Але на практиці, якщо дитина не виконає завдання, її по голівці не погладять. Тому в кожній другій родині, де є дошкільник, періодично розгортаються баталії.
Дитина не хоче сідати за уроки, вона жадає грати. Мама наполягає, лається, батько погрожує ременем. Залякане маля сідає за стіл. Однак цифри, букви та візерунки виходять кривими, букви не хочуть складатись у слова. Батьки закипають: «Так він просто лінується! Не бажає займатись! Ми гроші платимо, а він!..» І обрушують на дитину весь свій гнів. Хто словесний, а хто й фізичний.
Але дорослі в цьому випадку абсолютно не праві. Дитина не винувата. Справа в тому, що така поведінка цілком відповідає її віку. За своєю сутністю вона ще дошкільник. А провідна діяльність у дітей у такому віці ‑ гра. Це задоволення, те, що цікаво, і тому дитина може присвячувати грі багато часу. Саме у грі дошкільник розвиває й пам'ять, й увагу, й уяву. «Відіграє» свої страхи, складні життєві ситуації та шукає виходи з них. Для малюка цього віку на першому місці все ще залишається слово «хочу», а зовсім не слово «треба». Звичайно, чим старше стає дитина, тим легше їй примусити себе зайнятись чимось, що їй не так цікаво. Легше, але зовсім не легко.
Педагоги на курсах підготовки до школи намагаються враховувати все це: заняття проходять у ігровій, цікавій і близькій дитині формі. Тому діти звичайно із задоволенням відвідують такі заняття, чекають на них. Але приходячи додому, діти нізащо не хочуть виконувати завдання. Чому? Тому що батьки прагнуть посадити їх за стіл саме зі словом «треба» і, не дай Боже, з ременем за спиною. Батьки погрожують: «Ось не будеш робити уроки, двірником станеш!» Або: «У школу підеш, будеш одні двійки одержувати, раз займатись не хочеш!» Поступово в голові дитини формується темний, загрозливий, лякаючий образ школи та вчителя.
У таких дітей психологи діагностують високий рівень внутрішньої тривоги, а також повну відсутність бажання йти до школу.
Завищена планка
Ситуація стає ще гірше, якщо батьки лають або фізично карають дитину за погане, на їхню думку, виконання завдання. Часто батьки виходять із себе, слухаючі, як маля не може скласти букви у склади та прочитати слово. Або коли вони бачать невдалі букви та цифри в зошитах. Якими тільки епітетами не нагороджують люблячі батьки й мами своїх дітей: «Бездара! Тупиця! Безглуздий!» Можливо, батьки щиро думають, що саме в такий спосіб зможуть настроїти дитину на краще виконання завдання. Але домагаються протилежного результату: малюк не тільки не поліпшує свої результати, але починає міркувати ще гірше.
Найчастіше батьки висувають завищені вимоги до дитини. Саме це і проявилось у історії з Ромою. Тести показали гарну підготовленість хлопчика до школи як в письмі, так і виконанні усних завдань. А батьки незмінно карали малюка, оскільки його результати не збігалися з їхніми «стандартами».
Усім батькам, безумовно, хочеться бачити каліграфічне написання букв, цифр і візерунків і чути виразне читання. Але це неможливо в 5‑6 років! Тільки ближче до семи років середньостатистична дитина починає читати по складах більш-менш упевнено. У психологічних тестах дещо кривуваті та невпевнені лінії в завданнях «Обведи по точкам», а тим більше при самостійному зображенні не вважаються помилкою. Більш того, у тесті «Графічний диктант» нерівні, тремтячі лінії, «бруд» не викликають зниження оцінки. Хоча саме підвищеної акуратності батьки зазвичай жадають від дітей.
Боюсь до тремтіння...
Дитина, яку часто лають або навіть б'ють за «погано» зроблену роботу, починає боятися братися за будь-яке завдання, тому що заздалегідь страшиться покарання. Це відбивається на м'язовому тонусі: м'язи руки та пальців виявляються настільки напруженими, що не про яке успішне виконання письмових завдань і мови бути не може. Перенапружуються й голосові м'язи, й ось уже дитина не може прочитати речення, а її голос стає тихим, тремтячим і здавленим. Не говорячи вже про те, що головна думка б'ється в голові: «Як би знову не покарали!» А для успішних занять у дитини мусить бути зовсім інший настрой: упевненість, інтерес, бажання довідатись щось нове та цікаве. Але все це паралізується страхом перед неминучим покаранням.
Малюк неодноразово чув від батьків і вихователів, що у школі сутужніше, ніж у садку, треба робити уроки та можуть поставити двійку. Але якщо вже зараз майбутнього першокласника лають або навіть б'ють за погано зроблені уроки, то цей страх поширюється на школу: «Не хочу й боюсь іти до школи, тому що можу одержати двійку, а потім ременя від батька».
Дитина, яка звикла чути окрик або одержувати зашийника за невірну відповідь, буде боятись відкрити на уроці рот і зволіє або мовчати, або сказати «не знаю», аби не ставити себе під загрозу. Однак незабаром школяр зрозуміє: за мовчання або «не знаю» можна гарантовано одержати ту оцінку, що боїшся більше за все. Можливо, також, що діти, які знають і мовчать, бояться агресії з боку вчителя. Вони ж уже звикли до неї, поки займалися з батьками вдома.
Дитина попадає в ситуацію, коли вона й відповісти боїться, і не відповісти не може. Ця ситуація стресова, і вона провокує хронічну шкільну неуспішність, невротичні симптоми (нервові тики, нав'язливі рухи для самозаспокоєння), а також підвищену захворюваність (коли хворієш, до школи ходити не треба). Саме так батьки домагаються того, щоб їхня дитина не хотіла йти до школи, у неї була висока внутрішня тривога, щоб вона втратила довіру до найближчих людей (своїм батькам), і в остаточному підсумку стала неуспішним учнем.
Для того щоб мати гарний шкільний старт, дитина повинна хотіти йти до школу, очікувати цю подію з нетерпінням. Якщо вона споконвічно негативно налаштована на школу, то навряд чи буде комфортно почувати себе в ній і добре вчитись.
Благі наміри
... А що ж Рома? У нього чудова розумна голова й гарний потенціал розвитку, щоби стати одним із перших учнів у класі. Немає головного: мудрої позиції батьків. Поки його залякують, він не зможе добре вчитись, хоча саме цей метод батьки вважають найбільш ефективним. На уроці замість того, щоби жваво відповісти, він буде боротися зі сльозами, що навертаються на очі, і запекло сумніватись: а чи правильну він дасть відповідь? Якщо раптом помилитьсь, то чи не поставлять йому двійку? А з нею додому краще не ходити. І ось уже Рома весь у полоні страху. Навіть якщо він насмілиться відповісти, його голос буде таким тихим і невпевненим, що вчителеві доведеться наблизитись до нього, щоб хоч щось розчути, а це паралізує залишки його волі.
Учитель, який любить дітей, зрозуміє, що проблема хлопчика зовсім не в незнанні або відсутності підготовки, а в паралізуючому його страху. Про таких хлопців учителя говорять: «Знає, але мовчить». Але школа є школа, і в неї досить жорсткі вимоги. Рома виявиться таким, хто пасе крайніх, а це, швидше за все, викликає більш значну агресію з боку батьків. А ближче до підліткового віку його проблеми тільки підсиляться. Саме в такий незграбний спосіб можна зробити з розумної, потенційно успішної дитини тремтячого невротика, який боїться виконати завдання або відповісти на уроці.
Хочеться сказати батькам: ви любите своїх дітей і бажаєте їм тільки гарного. Будьте же критичні, і насамперед стосовно самих себе. Багато дитячих проблем ретельно «вирощуються й удобрюються», як не сумно, саме батьками. Починаючи підготовку до школи, не форсуйте події та намагайтесь до пори до часу перетворити все на захоплюючу гру. Розбудивши інтерес до школи в малюка, вам треба буде потім тільки підпитувати його.
10 правил-помічників
Батьки можуть запитати: як переконати малюка виконувати завдання педагога без лементу та погроз? Немає нічого неможливого!
1. Виробіть чіткий режим. Нехай дитина знає, що в суботу та неділю після сніданку, вона 15‑20 хвилин виконує завдання. Потім ще 15‑20 хвилин увечері. Повісьте режим дня на стіні та звіряйтеся з ним, якщо малюк упирається.
2. Не тримайте дитину за столом більш 15‑20-ти хвилин. «Будеш сидіти, поки не зробиш!» ‑ абсолютно неприйнятний варіант для дошкільника. Якщо він знає, що заняття не будуть тривалим, то не стане сильно впиратись, приступаючи до них.
3. Під час виконання дитиною завдання намагайтесь бути присутніми рядом (але не сидіти поруч). Це потрібно, по-перше, для того, щоб малюк менше відволікався, а, по-друге, щоб надати йому допомогу, якщо вона знадобиться. Якщо дитина чогось не зрозуміє та попросила допомогти, підійдіть, спокійно й доброзичливо допоможіть їй.
4. Уключайте до заняття ігрової та змагальні моменти.
Ви можете купити пісковій годинник і запропонувати дитині встигнути написати 2‑3 рядка, доки сиплеться пісок. Це допоможе дитині краще концентруватись на завданні та зробить його більш цікавим.
5. Виключайте зі своєї мови образливі слова («недотепа», «безглуздий», «дурний» тощо). Оцінюйте не особистість дитини, а її дії. Якщо завдання виконане погано, скажіть: «На жаль, ти сьогодні не занадто старався. Бачиш, як неакуратно вийшло». Зрозуміло, фізичні покарання цілком заборонені!
6. Ніколи не порівнюйте успіхи вашої дитини й інших дітей. Порівнюйте її досягнення або невдачі з її ж минулим досвідом. Скажіть малюку приблизно так: «Минулого разу в тебе не зовсім добре вийшло, а сьогодні вже набагато краще!» Або: «Сьогодні ти не дуже старався. Сподіваюсь, що наступного разу в тебе вийде більш акуратно».
7. Більше хваліть дитину. Ваше несхвалення повинне бути м'яким, а похвала ‑ більш частою.
8. Пам'ятайте, що малюк і так розвивається семимильними кроками (особливо, якщо йому не заважати). Не жадайте від нього неможливого, він обов'язково всьому навчиться!
9. Щоб мати об'єктивні дані про розвиток дитини, зверніться до психолога. Якщо у вашому дитячому садку є психолог, то в коло його обов'язків входить комплексне тестування дітей підготовчої групи до школи. Обов'язково довідайтесь про результати й одержуйте рекомендації.
Якщо такого фахівця в садку немає, зверніться до найближчого психологічного центру.
10. Ніколи не лякайте ані школою, ані вчителями. Щоб дитина хотіла йти до школи, в її голові має скластись позитивний, теплий образ. Розповідайте їй про ваше шкільне дитинство, згадаєте кілька веселих історій. Покажіть шкільні фото й розповідайте про ваше шкільне життя й однокласників. Розповідайте якнайбільше й конкретніше про шкільні звичаї та правила.
Пограйте у школу (ви ‑ учитель, дитина та м'які іграшки ‑ учні), а у грі задійте шкільну атрибутику: портфель, зошити, ручки, прописи, щоденник.
І тоді ваш малюк буде чекати на 1 вересня з нетерпінням!
Щоб дитина НЕ захотіла йти до школи
Змушуйте її виконувати всі завдання, і нехай сидить, поки все не зробить.
Якщо ви бачите, що дитина не старається, грізно прикрикніть на неї або навіть погрожуйте ременем.
Якнайбільше лякайте школою, злими вчителями та двійками в щоденнику.
Застосовуйте залякування для того, щоб вона сіла займатись і краще робила завдання («Не підеш гуляти, доки все-все не зробиш!», «Ніяких мультиків, раз не старався!», «У зоопарк із таким ледарем, як ти, не піду!»).
Частіше лайте та ніколи не хваліть дитину.
Автор: Юлія Василькіна, сімейний психолог
|
| Категорія: Сторінка психолога | Додав: kharkovsc119 (07.12.2009)
|
| Переглядів: 2237
| Рейтинг: 0.0/0 |
|
|
|
Категорії розділу |
|
ВАЖЛИВО!
|
 |
|
|
| Календар |
|
|
|
|
на карте большего размера
|
